Шкільна бібліотека СШ№66
Бачить – не бачить, чути – не чує,
Мовчки говорить, дуже мудрує.
Часом захоче – правди навчає,
Часом жартує – всіх звеселяє.
Люба розмова, - дай Боже, діти,
З нею довіку жити – дружити.
Хто ж то такая в світі щаслива,
Мудра, правдива і жартівлива?
Як не вгадали, стану в пригоді:
Річ коротенька – книжка та й годі.
* * * * *
Школяре, школяре, я твоя подруга.
Кращого ніколи не знайдеш ти друга.
Ти мене пильнуєш – я тебе навчаю,
Я тебе навчаю та ще й забавляю.
* * * * *
Поле біле, неоране,
Засій на нім зерно чорне.
Хто вміє, той посіє,
А хто знає – відгадає.
* * * * *
Хоч не кущ, а листки маю;
Хоч не свита, але міцно зшита,
І зовусь я: …
* * * * *
Біла білка плиг та плиг
По чорному полі…
Ми без неї не змогли б
Вчитися у школі.
* * * * *
Загадки про книгу
Загадки про книгу
* Ні думає, ні гадає, а других навчає.
* Не сорочка, а зшита,
Не кущ, а з листочками,
Не чоловік, а говорить.
* Дерево – не дерево, а листки має;
Той буде мудрим, хто їх добре знає.
Дивишся – чистенька,
Погладиш – гладенька,
А читати станеш – спотикаєшся.
*. Снігові поля, чорні грачі,
Хочеш розумним бути – бери та вчи.
* Кожний, скільки хоче, бере, а все лишається.
* Не людина, а є вчителем людини.
* Уст не маю, а про живих і мертвих красно розповідаю.
* Без язика, а говорить;
Без голови, а все розуміє;
Без ніг, а скрізь буває.
* Живе без тіла, говорить без язика.
* Язика не має, а науки навчає.
* Хто мовчки учить?
* Сама я нічого не знаю, та всіх розуму навчаю.
* Лежить, мовчить, а сто нерозумних навчить.
* Біле поле, чорне насіння, хто його сіє, той розуміє.
* По білому полю чорним маком сіяно.
* Дуже я потрібна всім –
І дорослим, і малим.
Всіх я розуму учу,
А сама завжди мовчу.
